Педагогіка як модерний феномен

В статті розглядаються засновки педагогіки як практики самоорганізації модерного
суспільства. Подібна оптика уможливлюється
на основі послідовного розрізнення між культурними практиками виховання з одного боку,
і власне педагогікою як автономною раціональною дисципліною, що теоретично і системно
обґрунтовує освітню та виховну діяльність — з іншого. Конститутивним чинником як генези педагогіки, так і її роботи є модерний соціальний
конструктивізм. Розкривається зв’язок педагогічної науки з соціальним
утопізмом модерного штибу та її ціннісно-нормативістський ефект.
Даний ефект є виявом загальної прескриптивності педагогічного знання.
У зв’язку з цим педагогіка визначається як вияв соціально-дієвої свідомості, а не як суто когнітивна позиція. У подальшому викладі виокремлюються та аналізуються чотири основні режими прескриптивності,
властиві педагогічному дискурсу.

В статье рассматривается предпосылки педагогики как практики самоорганизации
модерного общества. Подобная оптика становится возможной на основе последовательного размежевания между культурными практиками воспитания с одной стороны,
и собственно педагогикой как автономной рациональной дисциплиной, системно-теоретически обосновывающей образовательную и воспитательную деятельность — с другой.
Конститутивным фактором как генезиса педагогики, так и ее работы является модерный
социальный конструктивизм. Раскрывается связь педагогической науки с социальным
утопизмом модерного толка и ее ценностно-нормативистский эффект. Данный эффект
является проявлением общей прескриптивности педагогического знания. В связи с этим
педагогика определяется как проявление социально-действенного сознания, а не чисто
когнитивная позиция. В дальнейшем изложении выделяются и анализируются четыре основных режима прескриптивности, присущие педагогическому дискурсу.

The article deals with the backgrounds of pedagogy as a practice of self-organization of
modern society. This optics is possible on the base of the consistent delimitation between cultural
practices of education, on the one hand, and the peculiarly pedagogy as an autonomous rational
discipline, which systematically and theoretically grounds educational activity, on the other
hand. A modern social constructivism is a constitutive factor as a genesis of both pedagogy and
its work. The relationship between pedagogy and social utopianism of the modern sense and its
value-normativistic effect are revealed. This effect is a manifestation of the overall prescriptive
pedagogical knowledge. Therefore pedagogy is defined as a manifestation of social-effective
consciousness, rather than purely cognitive position. Four basic modes of prescriptivity incident
to pedagogical discourse are emphasized and analyzed.