Просвітницький розум у добу мережевої раціональності: реінтерпретація проєкту просвітництва для цифрової освіти

Стаття пропонує реінтерпретацію просвітницького ідеалу автономії розуму в координатах мережевої раціональності цифрової освіти, зосереджуючись на контексті війни про-ти України та масштабних міграцій учнів. Показано, що мережеві платформи одночасно розширюють доступ до знань і породжують нові асиметрії видимості, фрагментацію уваги й алгоритмічні упередження, які підривають публічність і підсилюють інструменталізацію навчання. У відповідь пропонується теоретико-практична рамка, що переводить акцент із накопичення контенту на формування рефлексивного судження, здатного працювати в умовах невизначеності, інформаційного перевантаження та психологічної вразливості. Новизна полягає в тріадній моделі «Рефлексивність – Публічність – Підзвітність», яка поєднує індивідуальну здатність до критичного мислення з культурами аргументованого обговорення і прозорими інституційними процедурами. Рефлексивність трактується як вміння відрізняти знання від шуму, читати алгоритмічні середовища й осмислено застосовувати ШІ як інструмент підтримки судження. Публічність визначається як простір взаємного визнання й інклюзивної участі, де багатомовні та травматично навантажені аудиторії отримують безпечні канали для обговорення і спільного вирішення проблем. Підзвітність описано як набір правил, що забезпечують пояснюваність алгоритмів, етичні політики даних і справедливі практики оцінювання, зокрема для переміщених учнів. Методологічно стаття спирається на інтеграцію філософії освіти, аксіології та критики цифрових технологій і пропонує операційні орієнтири для шкіл і університетів: повільне читання, джерелознавчу дисципліну, змішані публічні майданчики, відкриті рубрики оцінювання та протоколи використання ШІ. Зроблено висновок, що синхронізована дія тріади створює умови для тривалої освітньої стійкості, у якій розум зберігає здатність до справедливого й відповідального судження навіть у кризових режимах.

The article proposes a reinterpretation of the educational ideal of the autonomy of reason in the coordinates of the network rationality of digital education, focusing on the context of the war against Ukraine and large-scale migrations of students. It is shown that network platforms simultaneously expand access to knowledge and generate new asymmetries of visibility, fragmentation of attention and algorithmic biases that undermine publicity and strengthen the instrumentalization of learning. In response, a theoretical and practical framework is proposed that shifts the focus from content accumulation to reflective judgment that can operate in conditions of uncertainty, information overload, and psychological vulnerability. The novelty lies in the triad model “Reflexivity – Publicity – Accountability”, which combines individual critical thinking with cultures of reasoned discussion and transparent institutional procedures. Reflexivity is interpreted as the ability to distinguish knowledge from noise, read algorithmic environments, and meaningfully use AI as a tool to support judgment. Publicity is defined as a space of mutual recognition and inclusive participation, where multilingual and trauma-laden audiences are provided with safe channels for discussion and joint problem-solving. Accountability is described as a set of rules that ensure explainability of algorithms, ethical data policies, and fair assessment practices, including for displaced students. Methodologically, the article is based on the integration of philosophy of education, axiology and criticism of digital technologies and offers operational guidelines for schools and universities: slow reading, source discipline, mixed public platforms, open assessment rubrics and protocols for the use of AI. It is concluded that the synchronized action of the triad creates the conditions for continuous educational resilience, in which the mind retains the ability to make fair and responsible judgments even in crisis regimes.