Демаркація секулярного / постсекулярного в сучасній релігійності: філософський та богословський дискурс

У дисертації здійснено комплексну міждисциплінарну концептуалізацію динаміки
кореляції секулярного і постсекулярного в сучасній релігійності – засобами
цілісності методологічного інструментарію як філософсько-релігієзнавчої, так і
богословської науки через призму моделювання умов ефективної синергії
філософських і богословських, світсько-гуманітарних і віроповчально-конфесійних
інтенцій в ідейно-теоретичному та доктринально-праксеологічному контекстах
релігійності.
Дисертантка висновує про те, що постсекулярність – це стан світоглядноціннісного самовизначення в широкому значенні цього поняття (як на рівні
свідомості, так і на рівні життєвої практики), коли майже однакових прав (і дійсних
можливостей їхньої реалізації) набувають в соціумі та культурі і секулярний, і релігійний типи функціонування інституцій, облаштування особистого життя
індивіда та спільноти індивідів. Постання такого сучасного стану релігійності в
ідейному плані уможливилося тією логікою розгортання філософського і
богословського дискурсів, котрі демонстрували налаштованість християнської
системи світобачення на ідейну раціоналізацію релігійності, на синтез філософськосвітських та релігійно-церковних спонук до релігійної практики, а також розмиття
меж між лише соціально зумовленим і сакрально-віроповчальним в обґрунтуванні
поняття норми.
Обґрунтовано внутрішньо-богословські типи секуляризації релігії і релігійності
(раціоналізована релігійність, ірраціоналізована релігійність, реформована
релігійність тощо) через демонстрацію шляхів раціоналізації віри у схоластичній
традиції, філософії релігії і релігійній філософії Нового Часу і XIX-XX ст., творенні
нових християнських течій та формуванні їхнього богослов’я – через вплив
синергійної дії особистісних, культурно-історичних, соціальних чинників та певних
внутрішньо-конфесійних мотивацій. Продемонстровано, що секулярність постає як
продукт не тільки боротьби «проти впливу Церкви», а також «боротьби» за
актуальність Церкви, внутрішньо релігійної ціннісної і соціальної конкуренції
(Реформація) тощо. Постсекулярність, отже, у богословському дискурсі набуває
ознак «іншої» секулярності, де актуалізується останній з відомих нині типів
секуляризації релігійності – глобалізована релігійність.
Встановлено, що в українському релігійному середовищі засобами діагностики
соціальної та культурно-громадянської сфери можна простежити дієвість принципу
ефективної синергії богословського і філософського, гуманітарно-світського і
віроповчально-конфесійного чинників у постсекулярному облаштуванні життя та
релігійної практики. Передусім це стосується сфери освіти, соціальної активності
церков, персональної соціалізації вірян тощо.

В диссертации осуществлена комплексная междисциплинарная концептуализация
динамики корреляции секулярного и постсекулярного в современной религиозности
– посредством целостности методологического инструментария как философскорелигиоведческой, так и богословской науки через призму моделирования условий
эффективной синергии философских и богословских, светско-гуманитарных и
вероучительно-конфессиональных интенций в идейно-теоретическом и
доктринально-праксеологическом контекстах религиозности.
Диссертантка делает вывод о том, что постсекулярность – это состояние
мировоззренчески-ценностного самоопределения в широком смысле этого понятия (как на уровне сознания, так и на уровне жизненной практики), когда почти
одинаковые права (и реальные возможности их реализации) приобретаются в
социуме и культуре как секулярным, так и религиозным типами функционирования
институтов, обустройства личной жизни индивида и общества. Возникновение
такого современного состояния религиозности в идейном плане стало возможным
благодаря той логике развертывания философского и богословского дискурса,
которые демонстрировали настроенность христианской системы мировоззрения на
идейную рационализацию религиозности, на синтез философско-светских и
религиозно-церковных мотиваций религиозной практики, а также на размывание
границ между лишь социально обусловленным и сакрально-вероучительным в
обосновании понятия нормы.
Обоснованы внутренне-богословские типы секуляризации религии и
религиозности (рационализированная религиозность, иррационализованая
религиозность, реформированная религиозность и т.д.) через демонстрацию путей
рационализации веры в схоластической традиции, философии религии и
религиозной философии Нового Времени и XIX-XX вв., создании новых
христианских течений и формировании их богословия – из-за влияния синергийного
действия личностных, культурно-исторических, социальных факторов и внутреннеконфессиональных мотиваций. Продемонстрировано, что секулярность выступает
как продукт не только борьбы «против влияния Церкви», а также «борьбы» за
актуальность Церкви, внутренне религиозной ценностной и социальной
конкуренции (Реформация) и др. Постсекулярность, следовательно, в богословском
дискурсе приобретает признаки «иной» секулярности, где актуализируется
последний из известных ныне типов секуляризации религиозности –
глобализированная религиозность.
Установлено, что в украинской религиозной среде посредством диагностики
социальной и культурно-общественной сферы можно проследить действенность
принципа эффективной синергии богословского и философского, гуманитарносветского и вероучительно-конфессионального факторов в постсекулярном
обустройстве жизни и религиозной практики. Прежде всего это касается сферы
образования, социальной активности церквей, персональной социализации
верующих и т.п.

The dissertation carried out the comprehensive interdisciplinary conceptualization of correlation between secular and postsecular in modern religiosity dynamics - through the integrity of the methodological tools of both philosophical and religious studies, and theological science through the prism of modeling of the conditions for effective synergy of philosophical and theological, secular-humanitarian and religious intentions in ideological, theoretical, doctrinal and praxeological contexts of religiosity.
The dissertant concludes that postsecularity is a state of worldview value selfdetermination in the broad sense of this concept (both at the level of consciousness and at the level of life practice), when almost the same rights (and real possibilities for their implementation) are acquired in society and culture both secular and religious types of functioning of institutions, arrangement of the personal life of the individual and society. The emergence of such a modern state of religiosity in the ideological plan was made possible thanks to the logic of the deployment of philosophical and theological discourse that showed the Christian system of the world attuned to the ideological rationalization of
religiosity, to the synthesis of philosophical-secular and religious-church motives of religious practice, as well as to blur the boundaries between only socially conditioned and
sacred doctrine in substantiating the concept of norm.
The inner theological types of secularization of religion and religiosity (rationalized
religiosity, irrationalized religiosity, reformed religiosity, etc.) are substantiated through a
demonstration of ways to rationalize faith in the scholastic tradition, philosophy of religion
and religious philosophy of the New Time and XIX-XX centuries, the creation of new
Christian trends and the formation of their theology - due to the influence of the synergistic
action of personal, cultural, historical, social factors and internal confessional motivations.
It has been demonstrated that secularity acts as a product not only of the struggle “against
the influence of the Church”, but also of the “struggle” for the relevance of the Church,
internal religious value and social competition (Reformation), etc. Postsecularity, therefore,
in the theological discourse takes on signs of a “another” secularity , where the last of the
currently known types of secularization of religiosity are updated - globalized religiosity.
It has been established that in the Ukrainian religious environment, through the
diagnosis of the social, cultural and social sphere, it is possible to trace the effectiveness of
the principle of effective synergy of theological and philosophical, humanitarian-secular
and religious-faith factors in the postsecular arrangement of life and religious practice.
First of all, this concerns the sphere of education, the social activity of churches, the
personal socialization of believers, etc.