Психологічні особливості соціальної ініціативності студентської молоді

Проведено теоретико-методологічний аналіз наукових джерел в галузях
педагогіки, соціології, політології, філософії щодо засад вивчення ініціативності
та соціальної ініціативності. Проаналізовано основні психологічні підходи до
дослідження соціальної ініціативності: психоаналітичний, біхевіоральний,
асоціативний, функціональний, позитивний, соціальний, культурноісторичний,
діяльнісний, суб’єктивний, системний, інтегрований. На підставі теоретичного
аналізу виявлено, що соціальна ініціативність є видом ініціативності та
рушійною силою соціальної активності особистості.
Встановлено сутність та змістове наповнення поняття «соціальна ініціативність». Визначено основні властивості соціальної ініціативності особистості: соціальне мислення, соціальні установки, самоставлення, самостійність, відповідальність, цілепокладання, благополуччя, самоствердження, мотивація досягнення успіху, лідерство, комунікативна поведінка та готовність до соціальної активності.
Проаналізовано наукові дослідження ініціативності та соціальної ініціативності особистості в онтогенезі. Виявлено, що перші прояви соціальної ініціативності відбуваються в підлітковому віці, а вершиною розвитку соціальної ініціативності є юнацький вік.
Обґрунтовано властивості та структуру соціальної ініціативності студентської молоді. Виділено компоненти соціальної ініціативності в студентів ЗВО: когнітивнооціночний,
мотиваційновольовий, поведінковокомунікативний.
Встановлено властивості кожного з компонентів соціальної ініціативності здобувачів вищої освіти: когнітивнооціночний
компонент
складається з соціальних установок, соціального мислення, самоставлення,
самостійність та відповідальність; мотиваційновольовий
компонент включає в себе цілепокладання, самоствердження, благополуччя та мотивацію досягнення успіху; поведінковокомунікативний компонент складається з наступних властивостей: лідерство, готовність до соціальної активності та комунікативна поведінка.

The theoretical and methodological analysis of scientific sources in the fields
of pedagogy, sociology, political science, and philosophy regarding the principles of
studying initiative and the social initiative was carried out. The main psychological
approaches to the study of the social initiative are analyzed: psychoanalytic,
behavioral, associative, functional, positive, social, culturalhistorical, activity,
subjective, systemic, and integrated. Based on the theoretical analysis, it was found
that social initiative is a type of initiative and the driving force of the social activity of
an individual.
The essence and content of the concept of "social initiative" have been established. The main properties of a person's social initiative are determined: social thinking, social attitudes, selfattitude, independence, responsibility, goal setting, wellbeing,
self-affirmation, motivation to achieve success, leadership, communicative behavior, and readiness for the social initiative.
Scientific studies of initiative and social initiative of an individual in ontogenesis are analyzed. It was found that the first manifestations of social initiative occur in adolescence, and the peak of the development of social initiative is in youth.
The properties and structure of the social initiative of student youth are substantiated. The components of social initiative among students of higher education institutions are distinguished: cognitive-evaluative, motivational-volitional, and behavioral-communicative.
The properties of each of the components of the social initiative of students of advanced education have been established: the cognitive-evaluative component consists of social attitudes, social thinking, self-esteem, independence, and responsibility; the motivational-volitional component includes goal setting, self-affirmation, wellbeing, and motivation to achieve success; the behavioral and communicative component consists of the properties of leadership, readiness for social activity, and communicative behavior.