До питання про теоретичну модель фігуративних перетворень в образотворчому мистецтві: естетичний аналіз

У статті здійснений досвід екстраполяції ідей структуралізму та неориторики щодо
риторичних операцій у галузь теорії мистецтва. Як базисна щодо питання образотворчого тропосу
визначена проблема співвідношення іконічного та лінгвістичного символізму. Авторка пропонує
схему структурної будови твору як іконічного знаку з метою наступного дослідження специфіки
риторичних модифікацій у мистецтві. Виокремлено та описано парадигматичний та
синтагматичний плани твору, на яких відбувається утворення тропів та фігур. Експліковано
асинтаксичність іконічної синтагми. Розглянутий принцип організації образотворчої парадигми на
основі зображувального мотиву, що утворює семантичне поле. За допомогою поняття “субстанція
вираження” обґрунтована нерелевантність диференціації образотворчих фігур за принципом
“форми” та “змісту”. Здійснена адаптація неориторичних понять “маркер” та “нульовий
ступінь” до образотворчого мистецтва.

The article presents the experience of the extrapolation of the ideas of structuralism and neorhetoric
to the theory of art. As the base in the solution of the question of the Tropos in fine arts is defined the
problem of correlation of iconic and linguistic symbolism. The author offers a structural diagram of the art
work as aniconic sign for subsequent study of the specifics of rhetorical modifications in art. The article
explicates the paradigmatic and syntagmatic plans of art work, which are associated with the formation of
tropes and figures. Author consideres the principle of organizing of the paradigm on the basis of visual
motif, forming the semantic field. With the help of concept of “substance of expression”, the article justifies
the irrelevance of differentiation of figures in the visual arts on the principle of “form” and “content” . The
author implemented the adaptation of neorhetoric concepts of “token”, “zerolevel” to the visual arts.