Саморегуляція соціального організму країни

У монографії подано оригінальну концепцію саморегуляції соціального організму країни. Завдяки
генетичному аналізу розкрита елементна база і функціональні характеристики гомеостату соціальної
системи, що складається з двох провідних інгредієнтів: громадянського суспільства і держави.
Концептуально доведено існування полімеханізму саморегуляції, до складу якого входять механізм
створення законів, механізм дії законів, механізм реалізації законів і механізм зворотного зв’язку, або
соціального контролю. З позицій системного аналізу відтворені його головні морфологічні параметри і
функціональні характеристики, висвітлені тенденції саморозгортання української дійсності і
європейської спільноти. Теоретично обґрунтовано загальне, специфічне й одиничне в багатогранному
бутті системи саморегуляції цього виду, а також вказано на джерело продукування суперечностей у
транснаціональному організмі Об’єднаної Європи, до структури якого прагне інтегруватися Україна.
Для науковців, фахівців із соціального менеджменту, політологів, соціологів, соціальних
філософів, усіх тих, кого цікавить ноосоціогенез, самоорганізація і саморегуляція ноосферного життя.