Збереження світової культурної спадщини ЮНЕСКО в Україні в умовах війни

Стаття розкриває проблеми збереження світової культурної спадщини ЮНЕСКО в Україні в умовах повномасштабної війни та російської агресії. Авторка зробила спробу проаналізувати культуру як фактор формування національної ідентичності. Визначила виклики, які постають в культурній сфері держави в умовах війни, до них віднесла такі як недостатнє фінансування, низька оплата праці і загалом нівелювання культури у важливому значенні для населення, народу, нації.
Одним з основних аспектів розвитку культури представлено збереження національної спадщини України, зокрема матеріальних та нематеріальних пам’яток спадщини ЮНЕСКО. У статті досліджено стан в якому стані вони перебувають під час російсько-української війни та проблеми з їх збереження. Розкрито основні етапи розвитку співробітництва України з ЮНЕСКО: 1954-1962 – початковий етап становлення відносин; 1962-1980 – етап розгортання активної співпраці;1980-1990 – етап розширення участі України в програмі діяльності організації. З 1991 р. – етап якісно нових відносин, чому сприяло здобуття незалежності. Важливим кроком стало включення історико-архітектурних та природних об’єктів України до списку світової спадщини ЮНЕСКО.
З 2014 р. ведеться обговорення та вирішення низки актуальних питань щодо стану та перспектив співробітництва ЮНЕСКО у світлі запобігання новим викликам і загрозам, зокрема окупації РФ українських територій. Також постає питання розширення переліку кількості пам’яток. Дано короткий опис основних пам’яток та потенційних об’єктів на включення до переліку світової спадщини ЮНЕСКО.
Зроблено висновок, що завдяки активній державній і суспільній діяльності питання збереження спадщини ЮНЕСКО в Україні є на порядку денному і ця спадщина не тільки збереглась, а й активно поповнюється. Однак Україна ще має активно працювати і в напрямку популяризації українських об’єктів в країні і світі, розвінчувати міфи росіян про нашу спадщину тощо.