Обґрунтування достеменності знання у світлі наукового плюралізму: методологічний аспект

Розвиток природознавства, насамперед квантової механіки (принцип відповідності, принцип доповнюваності), підводить до думки, що вторгнення суб’єкта неминуче, що структура знання повинна включати його історію. Дійсно, пізнавальне мислення, в тому числі й у його науковій формі, завжди має місце в будь-яку епоху, але не завжди є домінуючим. Це спостерігаємо в XX столітті. У часі класична наука поступається місцем некласичній науці, яка завойовує все більше простору у свідомості. Але це два типи наукового мислення, які мають однакове право на існування. Наукова революція XX століття не зруйнувала попереднє знання і способи його здобуття, залишивши разом у повній цілості класичну науку, а постнекласична наука формується з урахуванням надбань некласичної, поряд із нею. Звідси і постає проблема плюралізму в науці, в типах наукової раціональності.
Також у зв’язку з привертанням уваги до суб’єктного полюса пізнання суттєво трансформується поняття соціальності науки, воно розуміється вже не як дія зовнішніх чинників, а як контекст культури, як діалогічне спілкування фундаментальних наукових теорій-парадигм, як соціальна структура науки, сукупність соціальних відносин у рамках наукового співтовариства. Межа між соціальним і логічним перестає бути межею між наукою і не наукою, вона переміщається вже у сферу самої науки, більш того, в межі наукового знання.

The development of natural science, first of all quantum mechanics (the principle of correspondence, the principle of complementarity), leads to the idea that the invasion of the subject is inevitable, that the structure of knowledge must include its history. Indeed, cognitive thinking, including in its scientific form, always takes place in any era, but it is not always dominant. We observe this in the 20th century. Over time, classical science gives way to non-classical science, which gains more and more space in consciousness. But these are two types of scientific thinking that have the same right to exist. The scientific revolution of the 20th century did not destroy previous knowledge and methods of obtaining it, leaving classical science intact, while post-non-classical science is formed taking into account the assets of non-classical science, along with it. Hence the problem of pluralism in science, in the types of scientific rationality. Also, in connection with attracting attention to the subject pole of knowledge, the concept of the sociality of science is significantly transformed, it is no longer understood as the action of external factors, but as a cultural context, as a dialogic communication of fundamental scientific theories-paradigms, as a social structure of science, a totality social relations within the scientific community. The border between the social and the logical ceases to be the border between science and non-science, it moves already into the sphere of science itself, moreover, into the limits of scientific knowledge.