Філософська система Гегеля як вчення про етапи розвитку Абсолютної ідеї

У статті аналізується філософська система Гегеля. Нині, на зламі
історичних епох у свідомості мислячих людей превалюють пошуки сенсу
буття, співвідношення духовного та матеріального у житті людини. Чи може
людина існувати поза межами духовності? Для відповіді на це запитання
пропонується звернутися до теоретичних надбань видатного філософа,
представника німецької класичної філософії Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля,
однією з центральних проблем філософської системи якого було осягнення
проблеми розвитку абсолютної ідеї. Аналізуючи твори Гегеля, у статті
спиралися перш за все на два базових методи: діалектичний та
герменевтичний. Метою статті є дослідження того, як у класичній філософії
європейського Модерну формувалася ідея абсолютного духу, що була основою
для трактування таких понять як “духовне”, “ідеальне”, “ідеологія”. Аналіз
філософії Гегеля дозволив обґрунтувати висновок про внутрішній зв'язок теорії
і моральнісної практики, пізнання і діяльності.

The article analyzes the philosophy of Hegel. Presently, at the turn of the
historical epochs in the consciousness of thinking people the searches of sense of life predominate, the understanding of spiritual and material correlation of values is
required. Can a person exist outside of spirituality? To answer this question it is
proposed to appeal to theoretical achievements of outstanding philosopher, the
representative of German classical philosophy - Georg Wilhelm Friedrich Hegel. One
of the central problems of his philosophical system was a comprehension of the
Absolute Idea. Analyzing the works of Hegel, the article relied primarily on two basic
methods: dialectical and hermeneutic. The purpose of the article is to research how
the idea of absolute spirit was formed in the European Modern classical philosophy.
In fact this idea was the basis for the interpretation of such concepts as "spiritual,"
"ideal," "ideology." Analysis of Hegel's philosophy allowed justifying a conclusion
about the internal communication between theory and moral practice, between
cognition and activities.