Екзистенційно-онтологічний вимір сумління в контексті Гайдеггерівської парадигми буття

Німецький мислитель ставить питання про кризу людського існування, яку він пов’язує із пригніченням людського «Я» суспільним «Я». З точки зору М. Гайдеггера, суспільство, – це такий стан буття, потрапляючи в який людина втрачає (Verlorenheit) свою самобутність, неповторність та здатність слідувати собі і чути свій внутрішній голос. Філософ досліджує не тільки питання про причини втрати людиною своєї самості, але й розкриває горизонт «зцілення» людини через екзистенційно-онтологічні підвалини сумління. Лише завдяки сумлінню, яке не залишає людину в момент її потрапляння в стан «індивідуального забуття» людина має надію на повернення до самого себе завдяки здатності чути голос, який навертає людину в ось-буття і людина «прокидається». Цей голос М.Гайдеггер називає – голосом совісті (Was dergestalt rufend zu verstehen gibt, ist das Gewissen).

The most important of them is the loss of the human ability to make a choice, because only the presence of choice, according to Heidegger, will allow a person to have the ability to be himself (Selbstseinkönnen). Also Heidegger raises the question of the crisis of human existence, which he associates with the oppression of the human self by the social self. Society, according to M. Heidegger, is a state of being in which a person loses identity, uniqueness, and the ability to follow oneself and hear one’s inner voice. The philosopher explores not only the causes of a person’s loss of selfhood but also reveals the horizon of human “healing” through the existential and ontological foundations of conscience. Only because of conscience, which does not leave a person at the moment of falling into a state of “individual oblivion”, does a person have hope of returning to through the ability to hear a voice that turns a person into here-and-now and a person “wakes up”. Heidegger calls this voice the voice of conscience (Was dergestalt rufend zu verstehen gibt, ist das Gewissen).